Песня: Рожеві діви Сімдесята ніч тої осені Вбила всі мої серцеві принципи, Підняла з землі ноги втомлені І до неї, до неї магнітами. А її любов - то вона й вона, Дві венери з рожевими мітками І зав'язані, як одна й одна Тіла теплого нитками, нитками.
Сімдесятий дощ тої вулиці Змив усі мої душевні правила. Я украв її, все відбулося І даремно капканів наставила. Я покажу їй, де цвіте любов, Як віками творили нове життя, Але правда ця накриває знов: Не моя, не моя, вона не моя.
Плюс не віре, мінус, Протилежність не закон, Де рожеві діви лижуть цукор заборон. Заливає стіни диким медом і вином, Де рожеві діви лижуть цукор.
Сімдесятий лист тої повісті Білим, білим лишився, незайманим, Тільки краплями моєї совісті і снігами іллюзій завалений.
Плюс не віре в мінус, Протилежність не закон, Де рожеві діви лижуть цукор заборон. Заливає стіни диким медом і вином, Де рожеві діви лижуть цукор.
Заливає стіни диким медом і вином, Де рожеві діви лижуть цукор.
)